Сьогодні про судову реформу не сказав хіба що лінивий. Одні, маючи право законодавчої ініціативи, подали відповідні законопроекти, інші висловили свою позицію або зауваження щодо цих проектів, а треті обмежились фантазіями щодо виборності суддів і змін до конституції. Публічність у цьому питанні слід тільки вітати.
У Верховній Раді України зареєстровано декілька законопроектів, зокрема:
- проект Закону про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” щодо удосконалення засад організації та функціонування судової влади відповідно до європейських стандартів, реєстр. № 1497, внесений народними депутатами України Сироїд О.І., Сотник О.С., Журжій А.В. та ін.
- проект Закону України про забезпечення права на справедливий суд реєстр. № 1656, внесений Президентом України Порошенком П.О.
13.01.2015 р. обидва законопроекти були прийняті за основу і тепер робоча група при профільному комітеті має підготувати з 2-х проектів – один.
Спробуємо зробити короткий аналіз запропонованих змін до законодавства.
1. Повернення повноважень Верховному Суду України
Під час судової реформи 2010 р., автором якої був А.Портнов, Верховний Суд України фактично було відстронено від можливостей реально впливати на судову практику. ВСУ згідно зі своїми повноваженнями мало переглядати рішення Вищих специіалізованих судів, однак питання про допуск скарги до розгляду вирішував не ВСУ, а Виші спеціалізоиані суди. Результат зрозумілий – жодна резонансна справа не потрапляла до ВСУ без попреднього узгодження з креівниками вищих спеціалізованих судів.
Обидва законопроекти пропонують повернути ВСУ повноваження самому вирішувати питання про прийняття скарг до розгляду (в цій частині проект Президента підготовлений більш професійно). Такі зміни можна лише привітати.
В той же час поза увагою творців законопроекту залишилася очевидні прогалини в функціях ВСУ. Головним завданням ВСУ є забезпечння єдності судової практики.
З цього завдання цілком логічно витікає функція ВСУ щодо перегляду рішень касаційних судів, які по різному застосовують одні й ті ж норми права.
В той же час рішення касаційного суду може супречити не тільки аналогічному рішенню іншого касаційного суду, а й рішенням ВСУ, рішенням Конституційного Суду України та рішенням Європейського суду по правам людини. Очевидно, що для виконання свого головного завдання ВСУ має вирішувати всі ці протиріччя, а не їх частину.
Депутатами з різних фракцій запропоновані відповідні пропозиції до законопроекту.
Сподіваємось, що зміни повинні позитивно вплинути на судову практику та відношення людей до суду.
2. Справедливість
Революція Гідності тому так і називалась, що у великої кількості людей одночасно сформувася запит на справедливість – на справедливий розподіл суспільного багатства (до речі, конституція згадує поняття справедливість лише в цьому контексті), на справедливий суд тощо.
У відповідь на вимоги суспільства Президент відреагував законопроектом з красивою назвою “Про забезпечення права на справедливий суд”. Однак, на жаль результат не можна визнати задовільним – про справедливість в тексті закону майже не згадується, а отже назва президентського законопроекту не відповідає його суті.
У депутатському проекті справедливість також згадується нечасто і фактично зводиться до вимоги дотримуватися справедливих судових процедур.
Визначення того, що таке справедивість немає ні в Конституції України, ні в Європейській Конвенцї з прав людини та основних свобод 1950 року і протоколах до неї, ні в кодексах і законах України.
Парадокс – всі погоджуються з тим, що суд має бути справедливим, але ніхто навіть не робить спроби сформулювати – в чому саме має полягати така справедливість.
Релігія також не дає на це однозначної відповіді. В старому завіті справедлівисть це око за око, а в новому – це милосердя.
Законопроект – це не філософський трактат. В ньому не потрібно вправлятися в формулюванні складних філософських категорій. Але якщо неможливо дати загальне визначення поняттю справедливість, то необхідно усунути хоча б явні випадки несправедливості.
Судовий процес досить жорстко регламентований законодавством. Принципи, які покладені в його основу залишаються незмінними багато століть – незалежність суду, рівність сторін перед законом і судом, змагальність процесу.
Однак справдливість не вичерпується дотриманням процедур. Життя – це складний процес, який постійно змінюється. Неможливо законом врегулювати всі життеві ситуації, та неможливо негайно змінити закон у випадку зміни суспільних відносин. У зв’язку із цим поняття законнність та справедливість іноді розходяться одне з одним.
В сучасній правозастосовній практиці досить часто виникають ситуація, коли суддя встановивши фактичні обставини справи та визначивши норми законодавства, які підлягають застосуванню до спірних відносин, бачить, що рішення, яке він має прийняти згідно з форальними вимогами закону буде несправедливим, зокрема – воно не буде ефективно захищати порушене право потерпілого (як цього вимагає ст. 13 Конвенції), воно буде накладати на порушника відповідальність, яка явно перевищують і ступінь його вини і суспільну небезпеку порушення. В решті решт, внаслідок прийняття судового рішення для суспільства та третіх осіб не повинні наставати негативні наслідки.
Такий підхід фактично означає революцію в українському правосудді – це реальна спроба відійти від формальності існуючих процедур і свтворити умови для досягнення головної мети правосуддя – забезпечення справедливості. Адже саме за справедливістю люди звертаються до суду. Саме скрізь призму справедливості вони оцінюють свою довіру до нього.
Одразу виникає ряд питань – якщо суд має вирішувати спір по справедливості, то нащо тоді законодавство? Якщо кожен суддя буде розуміти справедливість по-своєму, то різні судді будуть приймати різні рішення в однакових ситуаціях?
Відповідь має бути однозначною – принцип справедливості не повинен підміняти собою принцип законності. Закони та висновки Верховного Суду України в більшості випадків мають бути обов’язковими для суддів. В той же час судді повинні мати право у виняткових випадках відступити від їх вимог – у разі, якщо їх дотримання буде призводити до явної та очевидної несправедливості судового рішення. Відступивши від вимог закону суддя не повинен діяти довільно, а має вирішувати спір виходячи із положень Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року та протоколів до неї.
Верховний Суд України, виконуючи своє головне завдання має в цьому випадку забезпечити єдність судової практики не тільки в частині застосування норм законодавства, а й в частині застосування принципу справедливості.
Лише в такому випадку людина побачить різницю між бездумним, сліпим застосуванням закону і здоровим глуздом.
Сьогодні це може стати хорошим сигналом для суспільства, це має стати кроком на зустріч людям.
3. Як бути з господарськими судами?
Ідея парламентаріїв ліквідувати господарські суди викликала бурхливу реакцію у правників. Усі погоджуються з тим, що рівень корупції в цих судах не менший ніж в інших, а рівень хабарів на порядок вище. Безумовно це ніхто не може довести, але всі про це знають.
Питання корупції в судах вирішить не ліквідація суду, а невідворотність покарання судді за винесення завідомо неправосудного рішення, а також оперативний, об’єктивний розгляд питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Але про це згодом.
Сьогодні сформовані наступні тези щодо збереження господарського суду: процес витратний, внутрішній опір, збільшиться строк розгляду справ, плутанина з округами суду, зменшення надходжень від судового збору, нова судова практика при незмінному законодавстві тощо.
Цих аргументів має бути достатньо, щоб не ліквідовувати цей суд.
4. Свобода суддів
Ви здивуєтесь, але суддям не вистачає свободи.
Можна оперувати багатьма поняттями: свобода, незалежність, невтручання в діяльність суду і т.д.
Судді, як люди з вищою юридичною освітою, володіючи спеціальними знаннями і досвідом, просто зобов’язані сформувати органи суддівського самоврядування.
Але цього разу, не по сценарію з кабінетів виконавчої чи президентської влади, а самі.
Зараз судді можуть тренуватися на виборах голови суду. І це правильно.
Наступним кроком буде обрання делегатів на з’їзд суддів України.
І тут найголовніше питання: як обирати делегатів?
В цьому питанні, депутатський законопроект набагато вдаліший, ніж президентський, так як він розвинув ідею прямого делегування суддів на з’їзд, започатковану в законі про очищення судової влади.
Оптимальним варіантом є: збори суддів кожного суду загальної юрисдикції (крім місцевого загального суду) обирають на з’їзд суддів України з розрахунку по одному делегату від двадцяти суддів (якщо в суді працює менше двадцяти суддів, то від суду делегується один делегат). Делегатів на з’їзд суддів України від суддів місцевих загальних судів обирають спільні збори суддів у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі за принципом один делегат від двадцяти суддів від загальної кількості суддів, які працюють у місцевих загальних судах у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі.
За такої системи провести на з’їзд “потрібних” делегатів практично неможливо.
Судді повинні скористатися історичним шансом та провести справжній з’їзд, обрати достойних представників Вищої ради юстиції та показати приклад іншим юристам – адвокатам, викладачам, прокурорам, нотаріусам, арбітражним управляючим тощо.
Саме цю схему обрання делегатів слід впроваджувати.
В рамках питання свободи суддів, треба згадати про недоречні ініціативи президентського законопроекту щодо повноважень Президента України підписувати посвідчення та «приймати» присягу.
Як варіант, посвідчення може підписати голова Ради суддів України, а присягу можна прийняти в приміщенні і в присутності трудового колективу суду, до якого призначено суддю.
Невідворотність покарання суддів, як один із способів боротьби з корупцією
Зараз модно згадувати про трьох друзів, яких треба посадити…
Легенда цікава і актуальна для України.
Але статистика річ уперта. За даними Вищої ради юстиції, упродовж 2011-2014 року жодного суддю Верховного Суду України або суддю вищого спеціалізованого суду не притягнуто до відповідальності. По місцевим і апеляційним судам статистика трохи краща.
За вказаний період, Вища рада юстиція внесла подання про звільнення 50-х суддів, з яких 16 у зв’язку із набранням законної сили обвинувального вироку щодо них. Очевидно, що більшість кримінальних проваджень щодо суддів – це отримання хабара, а не винесення завідомо неправосудних рішень. На жаль.
Формування конституційного органу – Вищої ради юстиції є першим кроком до невідворотності покарання суддів.
Формування складу та власне діяльність Вищої ради юстиції має проходити максимально публічно.
Підсумовуючи, слід зазначити, що судова реформа на цьому етапі має обмежитись «поверненням» Верховного Суду України в судову систему, формуванням органів суддівського самоврядування та Вищої ради юстиції.
Андрій Руденко
адвокат, Координатор Ініціативи КОЛО Правозахист
Сергій Ярош
адвокат